• Часто помічаю, як поруч з нами живуть пропорції. Виявляється це якимось дивним макаром, наприклад, за столом. От робиш ти якийсь салат, наприклад, грецький(він, до речі, дуже показовий в цьому плані). Коли ти на нього дивишся, ти підсвідомо хочещ, щоб він не був зелений від надлишку огірків, чи червоний від помідорів, чи надто білий від надмірної кількості сиру. От завжди хочеться, щоб було "в міру".

    Штука в тому, що хочеться, щоб він протягом всього часу поїдання мав правильні пропорції.
    ♡ recommended by @L29Ah-banned

Replies (3)

  • @JollyRoger, как по мне, так это не столько пропорции, сколько фракталы (самоподобие): мы хотим, чтобы в любом момент на тарелке был (возможно, уменьшившийся в размерах) исходный салат, а не его часть — если бы части салата было достаточно, кулинарные книги были бы раз в десять тоньше :)
  • @jtootf, Якось дівчина купила на салат кольорову капусту Романеско. Я як прийшов і побачив це фрактальне щастя, півгодини не віддавав і милувався нею. Правда, натиск кулінара на пару з голодом таки змусили віддати це чудо. Іноді в магазинах, побачивши її, "застряю" на кілька хвилин.
  • @JollyRoger, Я спостерігаю як таке відчуття пропорцій розвивається в людях різними шляхами на прикладі двох моїх синів. Раніше, коли перед кожним покласти тарілку макарон з м’ясом, молодший з’їдав спочатку все м’ясо, а потім... не з’їдав макарони. Старший навпаки — спочатку з’їдав всі макарони, а потім за’їдав їх м’ясом. Останнім часом, у обох протягом поїдання, співвідношення макаронів і м’яса лишається більш-менш сталим.