гоніво довбаки Ukraine ржу
Ооооох, жуйк, який же аццкій трешак! Сльози мєшают говоріть! Для тих, хто поза контекстом, чувак цей думає, шо пише мегакруту поезію, яку не хочуть друкувати прокляті українофоби: в одних літературних журналах всім керують гоміки, в інших — дегенеративні ліваки й комуняки. Не дамо генієві померти в неславі!
slonyk.com
Пам'яті Олексія (1991-2011)
Поезія
Я дивлюсь в твої очі блакитні — Там зоря тихо сходить додолу,
Пам'ятаю, як разому у квітні
В москаля ми стягли магнітолу.
Як сміялись удвох просто неба,
Як стояли на марші УПА — І здавалось: нічого не треба,
І здавалось: в нас доля одна.
Тільки от — ти пішов без завзяття,
Ти пішов, не сказавши «good bye»…
Та плювать на москальські прокляття — Ти пішов — в цьому певен — у рай!
Ти пішов до Тараса, Богдана,
До Михайла, Петлюри, Сірка,
Сагайдачного, Лесі, Степана,
Ну і звісно — Івана Франка.
То ж дивлюсь на надгроб'ячко гордо,
Із пошаною, зовсім не кволо — І пригадую: квітень, удвох ми
Москалеву стягли магнітолу.
Богові
Я не хочу чути, що говорять люди
Ні про церкву, ні про Тебе теж.
З мене досить поцілуя Юди,
Їхнього мовча́зного «егеж».
Хтось верзе, що Ти не наш – гебрейський,
Хтось буркоче, що ми всі від мавп…
Проте я не вірю, що у тебе пейси,
Щоб людиною якийсь хом’як постав.
Знаю я, що наш Ти – український,
Що прийдеш і звільниш, хоч би що!
Я молюсь Тобі сьогодній пильно,
Щоби завтра не було ніщо!
Україно, ти забула Бога!
Україно! Полюбила московита!
Не тому тепер така убога,
Індустрія в тебе нерозвита