@ales:Коли помреш і заростеш квітками,
У споминах ще оживеш не раз,
Аж поки поруч з нашими кістками
Заснуть усі, що пам'ятали нас.
І буде се вже наша смерть остання,
Наш порох вітер світом розжене;
Прийде весна, прийде пора кохання
А нас ніхто й ніколи не спимне.
Ось вийде раз колись дівча самотнє
В полуднє ясне в тихий сонний ліс:
Неждано серце защемить скорботне
І ясний світ померкне їй від сліз.
Се нас вона побачить і почує,
Мов сон і казку із старих часів,
Закриє очі й тяжко засумує,
Заслухавшись у тихий сон лісів.
